У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою. “Тебе в чиновники готують, а не в свинопаси”, — намагалися знущатися вони над однокласником, за що згодом їм доводилося відповідати.Володимир Винниченко був переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.
Батько Володимира Винниченка Кирило промишляв чумацьким промислом, він возив сіль із Криму і Півдня України.
Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Гріх” були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм “Чорна Пантера”, знятий за п’єсою В. Винниченка.
У СРСР Винниченка вважали пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з драматургом з приводу нових постановок.
Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості. Однак в листі до ЦК РКП від 20. 09. 1920 року він сміливо викладає свою позицію:
“Коли у мене на очах топтали портрети Шевченка, коли лайкою поминали ім’я мого краю, і коли це ж (тільки в більш пристойних формах) робили не прості солдати, а відповідальні партійні діячі більшовизму, я з болем усвідомив, що і більшовики… так само нечесні, непослідовні і старі, як перший-ліпший російський чорносотенець”.
Приділяйте, будь ласка, більше уваги своїм
дітям, залучайте їх до виконання домашніх обов’язків, тримайте під
контролемпроведення дозвілля сином
(донькою), проводьте роз’яснювальні бесіди та обмежте перебування дитини поза
межами дому.
Враховуючи складну епідеміологічну ситуацію в
країні, адміністрація Созонівського НВК просить Вас повністю виключити участь
Ваших дітей у масових зібраннях. Залучаючи їх до вказаних акцій, Ви наражаєте
їх на небезпеку зараження та несете повну відповідальність за життя і здоров’я
своїх дітей.
Сьгодні чудове свято - День захисту дітей, та ще й подвійне, оскільки співпало з початком літніх канікул. Дуже хочеться, щоб діти в усьому світі, щохвилини, щодня були радісними та щасливими. Адже дитинство – це пора сподівань та здійснення мрій.
Немає більшого щастя у світі, аніж посмішки дитини. Піклування про підростаюче покоління, його майбутнє – головний обов'язок батьків, суспільства та держави. Врешті-решт, саме для цього всі ми живемо та працюємо.
Зігріваючи теплом і любов'ю кожне дитяче серце, об'єднуючи зусилля заради майбутнього – ми виховуємо достойних українців, які неодмінно стануть гордістю держави. Діти – наше майбутнє, а значить – майбутнє України. І саме від нас, дорослих, залежить, яким буде становлення маленької людини та як складеться її доля.
18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Український інститут національної пам'яті підготував матеріали та архівні фото, присвячені цій темі.
Матір віддавна вважають символом берегині родини. Однак роль жінки не обмежується суто вихованням дітей і турботами про чоловіка. День матері святкується у світі 10 травня, в Україні традиційно у другу неділю травня. У цей день заведено вітати своїх неньок і дякувати їм за подароване життя й теплу підтримку. Історія Дня матері День матері уперше почали відзначати після Першої світової у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині та Чехословаччині. До цього Британія святкувала так звану «материнську неділю» – у четверту неділю Великого посту. дею віддати жінкам одну з неділь у році озвучували у США ще наприкінці 1800-х років, але тоді підтримки вона не отримала. Офіційно вітати всіх мам на планеті почали тільки на початку 20 століття завдяки сприянню окремих американських активісток. Традиції Дня матері Матір віддавна вважають символом берегині родини. Однак нині почастішали дискусії довкола ролі жінки в сім’ї, оскільки її роль не обмежується суто вихованням дітей і турботами про чоловіка. Матір, крім того, поєднує з побутом роботу, знаходить час на саморозвиток і виступає активним членом суспільства.День матері в Україні День матері в Україні уперше відзначили у радянському Львові – у 1929 році. Відтоді українки поширили цю традицію на землі Тернопільської області і Східної Галичини. Невдовзі СРСР заборонив відзначення цього свята, а вже з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій Свято матері повернулося до України. Офіційно День матері святкують в Україні з підписанням президентом відповідного указу від 10 травня 1999 року.
Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.
Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.
Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.
Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х, напередодні глобального конфлікту.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях “українське питання”. Однак єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди і організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.
Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.
Завершення Другої світової війни, на жаль, не звільнило світ від тоталітарних режимів. Наприклад, той самий комуністичний Радянський Союз скористався із перемоги над нацизмом і укріпив свої позиції у світі. Він проіснував аж до 1991 року і за цей час був ініціатором або причетним до численних злочинів (геноциди, військові інтервенції, каральна психіатрія, розробка та використання заборонених озброєнь тощо).
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.
Історична довідка
Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття.
У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема, Голокост), а також уперше і востаннє використана атомна зброя. До армій ворожих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 мільйонів осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновниць) і сформовано нову систему міжнародних відносин.
Шлях до розв’язання війни був відкритий Пактом Молотова–Ріббентропа: 23 серпня 1939 року. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав змогу безперешкодного вторгнення в Польщу. СРСР розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.
Український вимір Другої світової не обмежувався боротьбою Вермахту та Червоної армії на українській території, адже українців торкнулися кілька воєн:
1) німецько-польська 1939–1945 років (у 1939-му регулярна, а потім – підпільна);
2) польсько-радянська 1939 (неоголошена, відома як “Визвольний похід в Західну Україну”);
3) радянсько-румунська 1940–1945 (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину 1940-го, потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни);
4) німецько-радянська 1941–1945 (регулярна та підпільна, теж відома як “Велика Вітчизняна”);
5) німецько-українська 1941–1944 (підпільна);
6) радянсько-угорська 1941–1945 (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської);
7) польсько-українська 1942–1947 (підпільна);
8) радянсько-українська 1939–1954 (підпільна).
Всі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, стали її відгалуженням і продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад, у радянсько-фінській “Зимовій війні” 1939–1940) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком Другої світової внаслідок проголошення незалежності Карпатської України почався україно-угорський конфлікт 1939 року.
Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року з німецьким вторгненням в Польщу. 110–120 тисяч українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тисяч із них загинуло протягом першого місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу: із заходу нацистськими військами, зі сходу – радянськими.
СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили на допомогу німецьким в Польщу та окупували Західну Україну і Західну Білорусь. Два роки Москва була союзницею Берліна.
Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 року німецьким вторгненням у СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року і завершилося наприкінці 1944-го. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75 % всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.
Нацистський окупаційний режим в Україні був одним із найжорстокіших у світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням “добровільних помічників” із числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 мільйона українських євреїв і 20 тисяч ромів.
Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. "Булінг" – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.
Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
Скільки дітей страждають від булінгу
Більшість дітей, які піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюють цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».
У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Чому діти стають жертвами булінгу
Психологи визначають декілька основних причин:
Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.
Що робити батькам
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Що робити вчителям
Завдання вчителів - відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.
Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.
Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.
Як допомогти дитині-агресору
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо:
Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.
Чому важливо вчасно відреагувати
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
26 квітня 1986 року о 1-23-47 за київським часом
сталася найбільша техногенна аварія в історії людства — з різницею у дві
секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в
результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів
кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.
Основні наслідки аварії були подолані за 7 місяців.Кількість
людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони
отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від
справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати
наступним етапом трагедії.
Дізнатися більше:
Книги
Алексієвич, Світлана
Олександрівна. Чорнобиль: Хроніка майбутнього [Текст]: короткі
розповіді / Світлана Алексієвич; пер. Оксана Забужко, – К.: ФАКТ, 1998. –
194 с.
Ганоцький, В. Ф. Чорнобиль –
наш біль [Текст]:
повість-реквієм / В. Ф. Ганоцький. – Кіровоград: Центрально-Українське
видавництво, 2006. – 72 с.
Гуцало, Є. П. Скажений
чорнобильський собака [Текст]: вибрані твори / Є. П. Гуцало.– К.:
Знання, 2014.– 221 с.
Гусєв, О. П. Кайдани Чернобиля [Текст]:
документально-публіцистична повість / О. П. Гусєв. – К.: ЕКМО, 2006. – 450
с.
Драч, Іван. Чорнобильська
мадонна [Текст]:
Поезія: Посібник для 11 класу / Іван Драч; укл. Валентина Казакова. – Х.:
Ранок: Веста, 2002. – 47 с.
Колесников С. В. Весни обірване суцвіття
[Текст]: вірші. – Кіровоград: Державне центрально-українське видавництво,
1995. – 48 с.
Костін, І. Ф. Чорнобиль [Текст]:
сповідь репортера / І. Ф. Костін. – К.: Мистецтво, 2002. – 320 с.: іл. –
192.31 грн.
Ми переможені Чорнобилем [Текст] / автор-упор. В.
Бондар. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 1996. – 144 с.
Чорнобиль-поруч [Текст]: фотоальбом. –
К.: Дніпро, 2000. – 199 с.
Публікації
Борона, Д. Чорнобиль [Текст]: вірш /
Д. Борона // Слово і час. – 2013. – 23 квітня. – С. 1.
Вірші та пісні про Чорнобиль [Текст] // Класний
керівник. – 2012. – № 7. – С. 15-16.
Вовк, О. В. Урок позакласного читання
"Чорний біль нашої землі" [Текст] / О. В. Вовк // Зарубіжна
література в школі. – 2013. – № 13-14. – С. 48-52. Зміст: "Політ
журавлів над нетолоченими травами".
Гіркий чорнобильський полин [Текст] // Позакласний
час. – 2016. – № 3. – С. 11-12.
Горчинська, О. Стежками мертвого міста
[Текст]: Прип’ять / О. Горчинська // Я вивчаю українську. – 2013. – № 4. –
С. 30-31.
Єременко, О. З відстані болю: до
пломінця Чорнобильської свічі [Текст]: пекельний рай у повісті Катерини
Мотрич "Політ журавлів над нетолоченими травами"/ О.Єременко//
Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 11. – С. 8-11.
Єрмакова, В. Чорнобиль: два кольори
[Текст]: книжкова виставка / В. Єрмакова // Шкільна бібліотека. – 2012.– №
5. – С. 108-109.
Жуков, Борис. Озверевшее пространство
[Текст]: про Чернобыльскую зону отчуждения рассказывает старший научный
сотрудник Института проблем безопасности АЭС – Сергей Паскевич / Борис
Жуков // Вокруг света. – 2011. – № 4. – С. 51-58.
І сум, і біль... [Текст]: 25 років від дня
Чорнобильської трагедії. Фотоілюстрації Ігоря Костіна // Позакласний час.
– 2011. – № 4. – Кольорова вкладка.
Крячко, Г. У полоні осатанілого
атома, або Сорок дев’ять зависань над реактором [Текст]: 25 років
Чорнобильської трагедії / Г. Крячко // Народне слово. – 2011. – 21 квітня.
– С. 10.
Лучанінова, О. Л. Чорнобиль – рана
незагойна [Текст] / О. Л. Лучанінова // Позакласний час.– 2013.– № 5-6.–
С. 54-58.
Марець, Г. Я. "Чорний біль
квітучої землі" [Текст]: створення групової аплікації. (Курс
"Образотворче мистецтво", 7-й клас) / Г. Я. Марець // Мистецтво
в школі. – 2012. – № 4. – С. 28-29.
Мікульонок, І. О. Місто білого ангела
[Текст]: Славутич / І. О. Мікульонок // Країна знань. – 2012. – № 8. – С.
40-42.
Мікульонок, І. О. Мовчазні
"мешканці" мертвого міста [Текст] / І. О. Мікульонок // Країна
знань. – 2012. – № 8. – С. 38-39.
Не відболить: чорнобильська
нота української поезії [Текст] // Українська література в
загальноосвітній школі. – 2013. – № 4. – С. 2-3.
Орел, С. Чорнобиль наших душ [Текст]: до 15-ї річниці
Чорнобильської аварії / С. Орел // Вечірня газета. – 2001. – 27 квітня. –
С. 10.
Минуло 34
роки, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих,
кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від
покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, він розплодив по світу багато
трагедій; він буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю,
однією надією.
Уже давно
віддзвеніли чорнобильські дзвони, а ми все ще пам'ятаємо тих, хто пішов у
вогонь, — вони увійшли у стогін і душу, болем зчорнену до дна:
Рахунок буде
904.
Всіх поіменно у незабуття.
І буде суд,
який поверне віру,
Та не поверне
молоді життя.
Хто квітень
наш отак підступно зрадив,
Що стільки
горя, аж рида весна?
І хто тепер
такій біді зарадить?!
Щоб жив
Дніпро і щоб жила Десна.
(Д.Павличко)
Про Чорнобильську трагедіюкласний керівник Боярко В.В.поінформувала онлайнбатьків та учнів 6 класу і запропонував переглянутифільми«Чорнобиль. Як це було…» за посиланням:
